Його шанувальником був Джон Кеннеді: Яків Гніздовський – український графік, що підкорив світ

Яків пів життя почувався кочівником. Спершу – Львів, Варшава, Загреб, за тим – Мюнхен і табір біженців Ді-Пі. У ньому діти, жінки, літні люди. Всі гуртом, усі, як на долоні. Одні вмирали, замість них народжувалися інші. Саме там з’явилися "Скитальці". Полотно, на якому триповерхові нари та шість важких доль. Одна біженка крутить кучері, бо молода й хочеться заміж, інша – бавиться з немовлям. Тож замість хат, вікон, криниць, полумисків, печей, примусів, скринь чи горщиків з каланхое – один єдиний топчан. Це тобі і поріг, і покуть, і образи.

З часом Яків Гніздовський попрямував до Америки й оселився в непрестижному районі Бронкс, який облюбували такі ж самі бідолаги-емігранти. Винайняв холодну комірчину й вирушив на вільні хліби, бо розумів, що творчість вимагає певної свободи, а не офісного дзвоника та глухих стін. Грошей бракувало. Оплатити послуги натурщика було не по кишені, та й домовитись з людиною не вистачало слів (англійську знав абияк). Отож персонажами стали вівці, орангутани, коти, зебри, черепахи, гуси, качки, фламінго, які позували за овочі та арахіс. А ще соняшники, кактуси, томати, квасоля, морква, цибуля, голі безлисті кущі. Пощастило, що неподалік розкинувся ботанічний сад та зоопарк, от і пропадав там днями. Щовечора поліція прочісувала доріжки з ліхтариком, бо знала: дивак-бородань так захопився своїми ескізами, що знову не почув свисток.

З тих пір натомість дошок – дешевий лінолеум, взамін лляного полотна та мольберта – стара мішковина та малярна драбина. Чоловік став постійним клієнтом крамниці, де за кілька центів продавали подерті мішки. Сам із себе тихий, худорлявий, з виразним дикторським голосом. Уникав натовпів та пустих балачок. За робою слухав музику Бортнянського та Веделя. По завершенню міг пропустити келих білого іспанського вина.

Якось попрямував до Парижа, а там Стефанія. Українка, родина якої емігрувала до Франції ще під час Першої світової війни. Дівчина шила сукні в модному домі Крістіан Діор, почувалася впевнено, тож підійшла до скромного митця й заходилася фліртувати. Мовляв, раз тусите в Парижі, то який ви Яків? Ви тепер справжнісінький Жак. Невдовзі молоді люди побралися та народили Міру. Художник продав свої кулясті чи то "вівці", чи то копиці сіна й купив будинок. На момент придбання першого власного даху йому виповнилося сорок сім років.

Графік та кераміст навчився не мати особливих бажань. Працював при прямому сонячному світлові: літом – пензлем, зимою – ложкою чи гострим ножом. Коли цікавилися, чому саме дерево, адже на папері набагато простіше, відповідав, що воліє відчувати опір, який може дати лише деревина. От і запасався вишнею, грушею, яблунею. Незважаючи на американське громадянство, наголошував, що він українець й заповідав поховати вдома: там, де знайомі пагорби й фруктові сади. За життя мав понад сто п’ятдесят персональних виставок, а "Соняшники" та "Зимовий пейзаж" прикрашали овальний кабінет Джона Кеннеді в Білому домі. Написав більше 300 гравюр, 250 дереворитів, сотні картин. Ілюстрував ювілейне видання твору "Слово о полку Ігоревім". Упокоївся на Личаківському кладовищі (до того двадцять років чекав у нью-йоркському колумбарії) У момент перепоховання на могилу поклали грудку рідної тернопільської землі.